Про це свідчать результати дослідження, яке провела “Українська антикорупційна асоціація”. Відповіді на інформаційні запити про кількість конкурсних відборів на вакантні посади керівників державних підприємств надіслали 10 міністерств із 18. Інформація не надійшла від МВС, МОЗ, Мінмолодьспорту, Мінекології, Мінрегіонбуду, Мінсоцполітики, Мін’юсту та Мінекономрозвитку.

Найшвидше відповідь надіслали з Міністерства з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб: державними підприємствами наймолодше міністерство не управляє, тому конкурсів на керівні посади не проводили. А проте держсекретареві МінТОТ Сергію Злакоману премію за 2017 виписали. Звісно, не таку велику, як держсекретареві Міноборони генерал-полковнику Олександру Дубляну, відомство якого за останні півтора року, як свідчить відповідь на запит, провело 27 відборів на вакантні посади керівників держпідприємств. Проте ефективність проведення цих конкурсів викликає питання.

Лише два переможці кадрових відборів дочекалися наказів про призначення. Решту конкурсів вистрелили у “молоко”: 12 завершилися без визначення переможця, а 13 претендентів, яких конкурсна комісія рекомендувала на вакантні посади, не призначені. Причини – відмовилися від посади, не пройшли спецперевірку відповідно до вимог Закону “Про запобігання корупції”, конкурсний відбір зупинило рішення суду.

Отже, ефективність роботи конкурсної комісії в МО нижча за 10%. Тринадцять членів комісії – а це посадовці міністерських департаментів, головних управлінь та відділів – упродовж 60 днів, поки триває конкурс, відволікалися від виконання основних обов’язків за посадою, аби розглянути кандидатури та їхні пропозиції і, нарешті, не відібрати кращих.

Трохи краща ситуація з конкурсами в Міністерстві енергетики та вугільної промисловості: із 18 проведених 2016-2017 року конкурсів 7 закінчилися успішно. Проте усі ці переможці на період проведення відборів виконували обов’язки керівників підприємств. Тобто, були поставлені на посади з метою втримати бюджетні потоки в орбіті чиновників міністерства. До слова, нині аж 63 держпідприємства, які належать до сфери Міненерговугілля, очолюють виконувачі обов’язки керівників. Це той випадок, коли статус тимчасового володіння приносить зацікавленим більші дивіденди, ніж постійне управління.

Це результат того, що комісії, які відбирають претендентів на посади, сформовані винятково з чиновників міністерств. Із людей системних, покликаних ставити на посади лише таких працівників, які не створюватимуть керівництву конкуренції й не перешкоджатимуть працювати на власну кишеню.

“Багато наших ворогів зацікавлені в дестабілізації України, і вони завжди висувають проблему корупції в нашій країні. Вони постійно повторюють, що корупція дуже поширена. І вони роблять це скрізь, у тому числі за кордоном. Час від часу стикаюсь з цією проблемою, і я вважаю, що це перебільшено”, – зазначив прем’єр.

Володимир Гройсман говорив це торік восени, коли поважні українські соціологічні інституції – Фонд “Демократичні ініціативи” імені Ілька Кучеріва, Київський міжнародний інститут соціології та соціологічна служба Центру Разумкова – підбивали підсумки боротьби з корупцією у 2017 році. Висновки їхніх двох досліджень – нищівні.

Боротьба з корупцією є незадовільною – вважають понад 80% опитаних соціологами. Ба більше – антикорупційна політика влади є повністю провальною – такої думки 46,1% опитаних.

По-іншому й не могло бути. До кінця 2017 року не відбулося жодної значущої дії президента, суддів, депутатів Верховної Ради, новостворених антикорупційних органів і старих правоохоронних структур, які б могли переконати суспільство у протилежному. Президент, попри протести представників громадського сектора, все ж призначив до складу нового Верховного Суду суддів із заплямованою репутацією. Співробітники антикорупційних органів розв’язали внутрішньовидову “війну компроматів”. А гучні затримання в антикорупційних справах не призвели до очищення української влади.

Ба більше – запідозрені в оборудках з бюджетними коштами отримали в судах рішення, які дозволили комфортно, в домашньому колі, зустріти новорічні свята. Згадати б заступника міністра оборони Ігоря Павловського, якому разом із групою чиновників оборонного відомства закидають участь у корупційній схемі закупівлі палива у компанії “Трейд Коммодіті” й розтрату понад 149 млн. грн. із держбюджету.

Хоч президент і обіцяв “відрубати руки” за крадіжки в армії, спершу суд відхилив клопотання прокуратури про арешт затриманого на 60 діб з альтернативою застави у розмірі 75 млн. грн. й постановив цілодобовий домашній арешт. А потім суддя змінив запобіжний захід на особисте зобов’язання – і генерал-лейтенанта, узятого на поруки, відпустили із зали суду. А міністр оборони Степан Полторак узагалі назвав свого заступника незамінним у діяльності структурних підрозділів, спрямованої на розвиток озброєння і військової техніки, й повернув його у службовий кабінет. Мовляв, нічого генералами розкидатися, коли надворі війна. А вона, як сподіваються у владі, спише не одне таке “Трейд Коммодіті” із майже 150 млн. збитків.

До слова, у згадуваному опитуванні “Демократичних ініціатив” закінчення бойових дій на Донбасі та притягнення до кримінальної відповідальності корупціонерів називаються чи не найяскравішими сигналами того, що країна нарешті почала рух у правильному напрямку. Наразі ж у владі замість “посадок” застосовується корупційна порука, а прем’єр вважає за ворогів понад 80% співгромадян, які відкрито говорять про корупцію.